Гуцульщини душа, кулешою годована,
В трембіти голосні навіки вже закована.
Зросла серед місцин, де Пруту водограй,
Де Черемош шумить, бурхливий та могучий.
Вона в пекуче літо
Характер свій убрала,
На чистих полонинах волю гартувала.
В етнічних кептарях, у вишитих сорочках,
У синіх вечорах, у ватри гонорочках.
Ця дужа, горда жінка
не гнеться під вітрами,
Вона зорею сяє гордо над плаями.
Бо в кожній жилі кров — гаряча і повстанська,
Безкрая, як Карпати, щира і крилацька.
Леся народилася теплим літом 1970, в передмісті мальовничої Коломиї. З малих років, “навчаючи грамоти” своїх ляльок та прабабусю, мріяла бути вчителькою. Відмінниця, шкільна активістка, співавторка та багаторічна директорка місцевого шкільного музею історії та побуту… Здобула фах журналістки, співпрацювала з знаними (на той час) виданнями “Сільські вісті”, “Жінка”, “Спорт”. Робота в мистецькому фонді ім. В. Івасюка….Творчість і соціальні питання завжди ішли поряд по життю Лесі.
З малих літ бабця привила їй любов до вишивки. Рушники, обруси, блузки, сорочки, картини, ікони, церковна атрибутика… В продовж жтття руками Лесі їх створено не мало. Вишивка -це родинне ремесло-хоббі, яке передається від бабусі до онучки. “Маю велику надію на Господа, що дозволить мені навчити вишивати і моїх онучок”, – каже Леся
Відкритість та бажання допомогти, а ще велика любов до людей та життя, привели її в гуманітарний штаб, коли москальський чобіт в черговий раз став на рідну українську землю. А далі сформувалася команда однодумець-лідерок “Центр лідерства “ДійТвори”, членкинею якої вона є.
“Господь дав нам в користування чарівний і прекрасний світ, яким треба насолоджуватися за життя. Милуватися лісами і полонинами, пахощами квітів і трав, співом птахів, звучанням музики та пісень. Треба вміти робити кожен день цього життя яскравим та незабутнім, навіть в такий важкий час, який зараз ми переживаємо. Жити треба тут і зараз, бо завтра може і не настати” – такі переконання впродовж життя.
#Жінки_лідерки #дійтвори
